litceymos.ru 1


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ о о пННАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

Йййй УКРАЇНИ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК

УКРАЇНИ


ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА

ОБЛАСТІ





ЗАОЧНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ НА ТЕМУ:


« Значення загальної та юридичної психології в роботі юриста та державного службовця»


Київ-Дніпропетровськ

2012


ПЛАН ЗАОЧНОГО

СЕМІНАРУ-ТРЕНІНГУ


1. Тема семінару: «Значення загальної та юридичної психології в роботі юриста та державного службовця».


2. Мета проведення семінару: підвищення рівня психологічної культури працівників юридичних служб територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, державних підприємств, установ, організацій та державних господарських об’єднань; повторення основ загальної та юридичної психології.


3. Підстава проведення заочного семінару-тренінгу: тематична програма заочних семінарів - тренінгів для юрисконсультів на І півріччя 2012 року, затверджена першим заступником начальника Головного управління юстиції в Дніпропетровській області 13 грудня 2011 року.


4. Цільова група: працівники юридичних служб територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, державних підприємств, установ, організацій та державних господарських об’єднань.

5. Інформаційне забезпечення: методичні матеріали підготовлено у межах співпраці Головного управління юстиції в Дніпропетровській області та Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України.



6. Основні питання, які розглядаються у заочному семінарі-тренінгу:


  • Поняття психологічної науки.

  • Поняття психіки, свідомості.

  • Система психологічної науки.

  • Поняття юридичної психології, її об’єкт, предмет, завдання. Зв'язок юридичної психології з іншими галузями психології.

  • Методологія юридичної психології.






Гуманность есть человеколюбие, но развитое сознанием и образованием.

Віссаріон Григорович Белінський1


Як влучно помітив видатний український філософ С. Кримський: «давно помічено: радикально нові події входять у наше життя, за висловом М. Гайдеггера, «на голубиних ніжках» - тихо, непомітно, скромно; і лише набравши сили, вони заявляють про себе громовими перекатами. Так, помалу, пуд гуркіт науково-технічного перевороту ХХ сторіччя, на порядку денному сучасності постала гуманітарна революція». Перехід України до постіндустріального суспільства обумовив переоцінку суспільних орієнтирів, де на перше місце виходить людина та її духовний світ. І саме питання правового гарантування недоторканості вищих соціальних цінностей, до яких Конституція України відносить життя та здоров’я, честь та гідність, недоторканність та безпеку, і є основними завданнями сучасного правового порядку в Україні.

Саме ця гуманітарна революція призвела до утвердження принципу людиноцентризму в майже усіх сферах соціального буття нашого суспільства, в тому числі у такій важливій сфері діяльності, як юридична практика, що зумовило до перегляду форми та змісту нормативно-правових актів на основі принципу верховенства права.

Обумовлені названими соціальними процесами відповідні пріоритети переоцінені і в соціальних науках – соціології, психології, конфліктології тощо та посилилась актуальність наук про людину, зокрема, психологію.









Психологія є наукою про закономірності розвитку та функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності людини, що проявляється у відносинах з оточуючими людьми, з самою собою та з навколишнім світом. Відповідно до сфер діяльності людини визначають загальну, сімейну, юридичну, вікову, педагогічну, військову, медичну, інженерну, космічну, соціальну психологію, психологію спорту, праці, мистецтва тощо. Так, завдяки психології людині буде легше уникати негативних психічних станів (фрустрації, депресії, пригнічення, агресії, суїцидальних нахилів тощо), більш гармонійно та правильно будувати сімейні стосунки, міжособистісні відносини, виховувати дітей тощо.

Для юридичної практики це:





правильне проведення переговорного процесу, налагодження особистого контакту з клієнтом (громадянином, заявником, керівництвом тощо);

правильне ведення допиту, дослідження місця скоєння злочину,очної ставки, вчинення інших слідчих дій (для слідчої діяльності);




аналіз сторін у процесі, з’ясування ступеня вини, повного з’ясування обставин справи (для судової діяльності);

Вміння правильно та вчасно ініціювати проведення судово-психологічної експертизи, подолати наслідки підвищеного стресу тощо.


Вмій відчувати близько себе людину, вмій читати її душу, бачити в її очах духовний світ –


радість, горе, скорботу, нещастя.

Василь Олександрович Сухомлинський2





Термін «психологія» в перекладі з грецької означає «вчення про душу» (psyche — душа та logos — вчення, слово). У далекому минулому склалось уявлення про те, що у людини є душа, яка відчуває, мислить та спрямовує вчинки, поведінку. Психологія як наука про духовний світ людини виникла понад дві тисячі років тому як складова частина загальнофілософського. Першим «підручником» з психології став трактат Арістотеля3 «Про душу» (III ст. до н. е.).

Психологією є наука про закономірності, особливості розвитку і функціонування психіки. Об’єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка.

Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку людини як живої істоти. Складним є функціональний бік психіки, вона виступає засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища.

Психічна активність людини спрямовується на різні об’єкти. Задовольняючи свої матеріальні, органічні та духовні потреби, як необхідну умову життя, людина шукає та одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі.

Природа, матерія розвиваються не завдяки надприродному, а за законами, які закладені у ній самій. Цей розвиток відбувається від нижчих форм до вищих.




Психіка виникла на певному етапі біологічної еволюції людства і виявляє собою необхідну умову подальшого розвитку життя. Змінюючись та ускладнюючись, психічне відображення набуло у людини якісно нової форми - свідомості. Виникнення свідомості як форми прояву психіки можливе лише в суспільстві. Свідомість, однак, не охоплює всієї психіки.


Людині притаманні і неусвідомлені психічні явища та процеси, тобто такі, про які вона не може звітувати перед собою.

Психічне та свідоме не можна ототожнювати. Відомий вчений І. М. Сеченов4 писав: «...у минулі часи «психічним» було лише «свідоме», тобто від цілісного природнього процесу відкривався початок (те, що відносилось психологами до елементарних психічних форм в галузі фізіології) та кінець»!. Розвиваючи цю ідею, І. П. Павлов5 довів, що свідомість пов'язана з нервовою діяльністю певних ділянок великих півкуль головного мозку, яким притаманна оптимальна збудливість. Діяльність інших відділів мозку, що перебувають у стані більш-менш зниженої збудливості, «є те, що ми суб'єктивно вважаємо несвідомою, автоматичною діяльністю».

До неусвідомленого належать:

► дії, що вчинюються автоматично, рефлекторно (наприклад, захисна наслідувана реакція, переляк);

► дії, що вчинюються при відключенні свідомості (уві сні, під час гіпнозу, при психічних аномаліях);

► ті психічні процеси, які в конкретний момент не беруть безпосередньої участі у свідомому ставленні особистості до дійсності (наприклад, навички).

Не відкидаючи ролі неусвідомленого у психічній діяльності людини, наукова психологія вважає визначальним, провідним у ній свідоме.

Адекватне матеріалістичне розуміння природи психіки дозволяє психологічній науці правильно вирішувати основні проблеми (про виникнення та розвиток психіки, про закономірності та шляхи формування особистості), визначати напрямки психологічного дослідження, відшукувати шляхи впливу на людину та групи людей для їх розвитку, навчання, виховання та психологічної підготовки до діяльності.

Отже, психіка людини - це особлива властивість, функція мозку, яка полягає у здатності особливим чином відображати об'єктивну дійсність; вона є продуктом суспільно-історичного розвитку, результатом і умовою трудової діяльності та спілкування. Психіка як відображення дійсності визначається різними рівнями, причому вищою, інтегруючою формою її розвитку є свідомість і, з цієї позиції, вона - усвідомлення буття.






Психічне життя людини складне та має багато форм виявлення. Психічні явища – це своєрідні суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини у всій його повноті та різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність - відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уяву; емоційно-вольову – різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі – вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є способи до активності – потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо. Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально-психологічні властивості особистості – здібності, темперамент, характер та її психічні стани – піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість тощо.

Як форма відображення дійсності високоорганізованою матерією - нервовою системою, мозком – психіка характеризується низкою особливостей.





Психічне відображення має активний характер, пов’язаним з пошуком та добором способів дій, що відповідають умовам середовища.







Психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує функцію передбачення діяльності та поведінці.








Кожен психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя.






У процесі активної діяльності психіка постійно вдосконалюється та розвивається.




ЗВЕРТАЄМО ВАШУ УВАГУ!!! Знання психіки, природи психічних явищ, їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керуванням психічним розвитком і діяльністю особистості.


Вміння правильно поводити себе в тих чи інших ситуаціях, правильно реагувати на вчинки інших, стримувати власні емоції чи корегувати власні негативні психічні стани тощо є важливим для успішного соціального існування людини. Так, наприклад, відомий американський психолог Дейл Карнегі написав ряд науково-популярних психологічних праць, зокрема, «Як ефективно спілкуватися з людьми», «Як подолати хвилювання та стрес», «Як стати ефективним лідером» та ін., відомі і праці вітчизняних дослідників у цій царині. Така психологічна література, хоча і не є науковою та при її виборі слід бути пильним та порадитись зі спеціалістом, може позитивно відобразитись на житті пересічної людини та навчити дієвим механізмам спілкування з іншими людьми.




І) Перша характеристика наведена в її назві: свідомість людини містить у собі усвідомлені знання про навколишній світ. Набуття знань, досвіду відбувається через знання про навколишній світ, через пізнавальні процеси – сприймання, мислення, пам'ять, уяву тощо. Порушення функціонування будь-якого з цих процесів неодмінно викликає розлад свідомості.

ІІ) Друга характеристика свідомості - закріплена у ній відмінність суб'єкта та об'єкта, тобто того, що належить «Я» людини та її «не-Я». Людина - єдина істота, яка може спрямувати психічну діяльність на пізнання самої себе, тобто здійснювати самопізнання. Результатом цього процесу є формування самосвідомості або почуття «Я».

ІІІ) Третя характеристика свідомості - забезпечення та формування цілеспрямованої діяльності. При цьому оцінюються мотиви майбутньої діяльності, приймаються вольові рішення, до послідовності виконання дій вносяться певні корективи. Будь-яке порушення цілеспрямування діяльності (розуміння її мети) внаслідок хвороби або інших чинників розглядається як порушення свідомості. Саме на цій характеристиці свідомості ґрунтується, перш за все, висновок про неосудність людини, що скоїла злочин.


ІV) Нарешті, четверта характеристика свідомості - наявність у ній певного ставлення (до інших людей та самого себе). У свідомості людини закладено певні емоційно-почуттєві оцінки складного світу стосунків. При деяких душевних хворобах порушується виразність саме цієї характеристики свідомості: хворий ненавидить рідних, яких він до хвороби щиро любив, певні напрями стосунків гіпертрофуються або ж нівелюються тощо.


Границы не в природе - они в сознании.

Невідомий автор.


Обов'язковою умовою формування та вияву свідомості людини є мова (мовлення). У процесі мовної діяльності відбувається накопичення знань та досвіду. Мова є конкретною системою, в якій закріплено суспільно-історичний досвід людства. Крім цього, саме за допомогою мови формуються та виявляються всі інші характеристики свідомості особистості. Засвоюючись конкретною людиною, мова певним чином стає її реальною свідомістю.





У структурі психіки розрізнюють такі компоненти: психічні процеси, психічні стани та психічні властивості.

Психічні процеси – це діяльність психічного відображення. До них належать відчуття, сприймання, пам'ять, мислення та уява. Психічні процеси забезпечують зв'язок особистості з дійсністю, за їх допомогою формуються властивості особистості, які здійснюють зворотний вплив на функціонування психічних процесів. Зокрема, у процесі відчуття виникає цілісна сенсорна організація людини, що визначає кількісно-якісну їх характеристику. У процесі вирішення теоретичних та практичних завдань формується вольова організація, яка визначає не тільки прийняття рішень, а і їх втілення у життя, а спрямованість особистості - вибірковість сприймання та емоційних реакцій. Ось чому людина бачить насправді те, що хоче побачити, залежно від потреб, установок, інтересів та уподобань. Хоча відображення – об'єктивний процес, він ускладнений суб'єктивними властивостями людини.


Психічними станами називаються своєрідні тимчасові вияви психіки залежно від об'єктивних умов. Це, наприклад, стан радощів або горя, гніву або співчуття, сну або неспання. Згідно з теорією С. Л. Рубінштейна6, стан є ефектом психічної діяльності та тлом, на якому діяльність реалізується.

Справді, відображення будь-якої події - складне явище. Воно включає у себе багато різних процесів. Проте не стільки обсяг, скільки зміст того, що відображається, має вирішальне значення для психічної активності. Усвідомлення суспільної та особистісної значущості впливу викликає відповідні емоції, які знижують або підвищують рівень активності.

На ґрунті психічних процесів виникають психічні властивості – типові для конкретної людини, стійкі особливості її психіки. До таких властивостей належать: спрямованість, ідеали, характер, потреби, мотиви.







Рис. Цікава довільна інтерпретація «піраміди потреб» Маслоу7 за потребами користувача інтернету.


Отже, структура психічного життя особистості складна та різнобарвна. Усі її компоненти взаємопов'язані та зумовлені. З розвитком особистості відбуваються й зміни в її структурі. Разом з тим, структура кожної особистості відносно стабільна. Вона вміщує типові для індивіда системи властивостей, що визначають його як людину, від якої слід чекати за тих чи інших обставин певних вчинків та дій. Тобто кожна людина - це єдність стабільного (стійкого) та змінного, і лише така організація дозволяє людині бути самій собою, виявляти гнучкість та пристосованість.

Свідомість, психіка не існують поза конкретним носієм - людиною, особистістю. Свідомість особистості виявляється в її діяльності. Тому основними категоріями (поняттями) психології є особистість, свідомість, діяльність.


Отже, психологія – це наука про явища, закономірності та механізми психіки як властивості головного мозку створювати суб'єктивні образи об'єктивної реальності, на основі і за допомогою яких відбувається управління діяльністю особистості.





Залежно від спрямованості наукового вивчення якостей об'єкта і методів дослідження, психологічна наука постає як система самостійних галузей наукового знання, які можна класифікувати:

- за принципом розвитку:


  • вікова психологія (дитяча, підлітка, юності, дорослої людини, людей похилого віку - геронтопсихологія);

  • психологія аномального розвитку (патопсихологія, олігофренопсихологія, сурдопсихологія);

  • порівняльна психологія (психіка людини та тварини) тощо.

- за видами діяльності людини:

  • юридична;

  • педагогічна;

  • медична;

  • військова;

  • космічна;

  • психологія праці;

  • спорту;

  • торгівлі;

  • творчості тощо.




Юридична психологія - самостійна галузь знання на межі психології та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, механізми та закономірності, пов'язані з правом, його виникненням, застосуванням і впливом у цілісній системі «людина - суспільство - право». В центрі її уваги знаходяться психологічні аспекти особистості, поведінки та діяльності у сфері права, оскільки саме право - результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості. Особистість - безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних, виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій їх різноманітності (цивільних, кримінальних, сімейних та ін.) у зв'язку чи з приводу фактів, що набувають конкретного юридичного значення стосовно даного випадку.






Юридична психологія, як будь-яка прикладна наука, має на меті конкретизацію та поглиблення знань щодо певного виду діяльності, у даному випадку – юридичної. Юридична наука і практика, користуючись психологічними знаннями, не перестають бути юридичною галуззю. У кримінальному праві, наприклад, на базі загальної психології сформульовані такі поняття, як суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона, мотив і мета вчинення злочину та інші; на основі соціальної психології розробляється проблема співучасті та групової злочинної діяльності. Але у будь-якій юридичній діяльності і, відповідно, її психологічному забезпеченні, на перший план виступають формальні вимоги закону, обов'язковість та необхідність його дотримання, правові поняття і категорії, а не психологічні закономірності психіки і поведінки безвідносно до їх соціального змісту. Юридична психологія, у свою чергу, вивчає психічні явища, процеси, закономірності, що виникають у полі правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чинного законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та категорій. Психологічна предметність юридичної психології невіддільна від предметності юриспруденції, вони інтегративне пов'язані між собою, визначаючи різні аспекти одних і тих же явищ особистості, поведінки і діяльності.


Інтеграція між юриспруденцією та психологією відбувається на 3-х рівнях:

1) застосування психологічного знання у юридичній діяльності у чистому вигляді;

2) використання трансформованих психологічних знань;

3) синтез психологічних та юридичних знань.

Перший рівень це безпосереднє використання психологічних знань як методу експертно-психологічних оцінок. При цьому психолог виступає в ролі експерта, спеціаліста або консультанта в кримінальному, цивільному, адміністративному процесі або на стадії виконання покарання чи інших заходів правового впливу.


Другий рівень — це розгалуження, уточнення, удосконалення юридичних понять та інститутів за рахунок залучення психологічних категорій, а також застосування юристами психологічних методів у наукових дослідженнях або правозастосовчій, правоохоронній, профілактичній та іншій юридичній практиці, використання даних психології в оперативно-розшуковій і процесуальній діяльності, розслідуванні злочинів, виправленні і перевихованні правопорушників, професійному відборі і підборі тощо. При цьому уточнюються такі поняття, як «правова свідомість», «провина», «осудність», «дієздатність», «правопорушник» тощо.

Третій рівень взаємодії психології і юриспруденції має більш виражений, ніж два попередні, двосторонній характер. Потреба юриспруденції у психологічному знанні спричинила виникнення юридичної психології, яка є наукою водночас і психологічною, і юридичною.

Виникнення такої науки стимулює розвиток і вдосконалення як психологічного, так і юридичного знання.

Історично склалося так, що острах психологізації при вивченні соціальних явищ, у тому числі правових, призвів до ігнорування досягнень психології та догматичного застосування юристами певних психологічних реалій.

Образно кажучи, утворилась своєрідна порожнина, що заповнювалась довільними трактуваннями одних і тих же явищ термінологічними неточностями і протиріччями. Пограничні проблеми психології і права тривалий час залишались поза сферою фундаментальних досліджень. Найбільшого розвитку отримали прикладні аспекти юридичної психології, що стосуються правозастосовної діяльності, зокрема, слідчої практики. Значно пізніше почали розвиватися кримінальна і пенітенціарна (виправно-трудова) психологія та методичні засади самої науки.

Юридична психологія забезпечує розгляд психологічного змісту сучасних соціальних реалій, які стосуються права та його застосування; усе, що не відноситься до юриспруденції - за її межами. Такий підхід є визначальним, оскільки інакше втрачається предметність науки. Юридична психологія синтезує психологічні знання у даному напрямі, створюючи додаткові можливості для розвитку права і психології, психологічного забезпечення юридичної практики.


Отже, юридична психологія - науково-практична дисципліна, яка вивчає психологічні закономірності системи «людина - право», розробляє рекомендації та шляхи підвищення й ефективності; наука про факти, закономірності і механізми людської психіки у сфері правових відносин і правової поведінки.





Виходячи з двоєдиного характеру юридичної психології, вона включається систему як психологічних, так і юридичних наук водночас. Ми вважаємо, що цілісна побудова психологічної науки та безперервний її розвиток із подальшим утворенням нових галузей призводить і до розвитку юридичної психології, яка пов'язана з загальною, соціальною, педагогічною, віковою, медичною, патопсихологією, психологією праці, спорту та ін. При цьому зв'язки юридичної психології з певними галузями є досить чіткими, з іншими - тільки окреслюються. Загалом можна вважати, що юридична психологія як елемент цілісної системи психологічної науки більшою або меншою мірою пов'язана та взаємодіє з усіма її елементами.

Загальна психологія при цьому є для юридичної психології теоретичною базою, оскільки використовується її понятійний та категоріальний апарат, знання про загальні закономірності психічної діяльності людини. Має місце і зворотний зв'язок, оскільки розвиток юридичної психології збагачує загальну психологію новим емпіричним та галузевим знанням.

Соціальна психологія вивчає психічні прояви різних соціальних груп, їх настрої, суспільну думку, зв'язки, проблеми лідерства та конформізму, сумісну діяльність. Це сприяє більш повному дослідженню суспільної та індивідуальної правосвідомості, специфіки групової делінквентної поведінки, психологічних особливостей правоохоронної, правозастосовчої, профілактичної та інших видів професійної діяльності. Дослідження в галузі юридичної психології, в свою чергу, активізують розвиток соціальної психології.


Педагогічна психологія досліджує психологічні основи навчання та виховання і забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на правопорушника з метою перевиховання, підготовки слухачів до специфіки подальшої професійної діяльності. Водночас набуті юридичною психологією знання про особливості правопорушників, методи їх перевиховання можуть використовуватися педагогічною психологією. Так, всесвітньо відома система роботи А. С. Макаренка8 з неповнолітніми та молодими злочинцями, безпритульними дітьми досі враховується загальною педагогікою та педагогічною психологією.

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини, становлення психічних процесів та станів особистості на різних вікових ступенях її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Використання юридичною психологією даних цієї науки дозволяє більш точно диференціювати психологічні особливості правопорушника, потерпілого, свідка залежно від їх віку, підбирати адекватні та необхідні засоби впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя. Юридична психологія, зі свого боку, збагачує вікову даними щодо особливостей та закономірностей делінквентної поведінки осіб різновікових груп, що сприяє цілісному уявленню про особистість людини взагалі.

Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормальної психічної діяльності людей, отже, може забезпечувати юридичну психологію даними про психологічні особливості правопорушників із психічними аномаліями. Одержані юридичною психологією відомості про суб'єктів юридичного процесу з психічними аномаліями, тенденції вчинення правопорушень цими особами, специфіку їх поведінки, перевиховання та виправлення в умовах ізоляції можуть використовуватися медичною та патопсихологією з метою їх лікування, соціальної та психологічної реабілітації.

Психологія праці вивчає психологічні основи трудової діяльності, професійно важливі якості особистості, проблеми професійної орієнтації, профвідбору, наукової організації праці. Пов'язана з нею інженерна психологія досліджує питання взаємодії людини з машиною під час трудової діяльності. Юридична психологія використовує знання, одержані в цих галузях, з метою вивчення специфіки праці юристів, забезпечення їх психологічними знаннями для розслідування правопорушень, пов'язаних з виконанням професійних обов'язків, у тому числі, в промисловості і на транспорті. Дані, одержанні юридичною психологією про психологічні фактори правопорушень, які вчинені під час виконання професійних функцій, можуть збагатити психологію праці та інженерну психологію.



Філософія для юридичної психології є своєрідною методологічною базою, що допомагає пізнати, як державно-правова дійсність визначає перебіг психічних процесів, а останні, в свою чергу, впливають на формування особистості. Завдяки зв'язку і взаємодії з філософією юридична психологія розглядає державно-правові явища в динаміці, історичному розвитку, взаємозв'язку з іншими сферами пізнання.


Зв'язок юридичної психології з загальною соціологією дозволяє юридичній психології використовувати дані про функціонування суспільних груп, статус особистості в них, вікові, культурні, матеріальні протиріччя між групами та всередині них, вплив групових позицій і установок на правомірну або протиправну поведінку її членів.

Юридична психологія взаємодіє з педагогікою як науково-практичним комплексом, який розробляє питання навчання та виховання, а особливо - досліджує генезис протиправної поведінки, зокрема неповнолітніх. Проблема важковиховуваних підлітків є водночас об'єктом дослідження педагогіки, кримінології та юридичної психології.

Юридична психологія пов'язана з медичними науками, перш за все з психіатрією та судовою медициною. Досягнення медицини з метою пояснення поведінки людини як носія фізіологічних і психофізіологічних процесів, зокрема патологічних, допомагає юридичній психології розкрити зміст поведінки осіб з відхиленнями, характеризувати та прогнозувати її.

Виходячи із вищезазначеного, систему психологічних наук та місце у ній юридичної психології ми розглядаємо не як механічну суму психологічних знань, що належать до різноманітних сфер людської діяльності, а як процес, що має «внутрішню» логіку розвитку - поділ психології на галузі або виникнення галузей на межі психології та інших сферах науки і практики. Юридична психологія - це наука, що має «внутрішню» логіку розвитку, під якою розуміють закономірну динаміку її принципів, категорій, методологію, єдину для всіх галузей психологічної науки.


Об'єктом юридичної психології є особистість як свідомий індивід, що має певний соціальний статус і виконує конкретні соціальні функції в системі «людина - право».

Предмет юридичної психології - психологічні закономірності і механізми правового опосередкування діяльності особистості та груп у сфері правової діяльності.




Із розглянутих відправних позицій витікає, що юридична психологія включає наступні напрями:


правову психологію, що досліджує психологічні аспекти правотворчості і змісту права, його інститутів, принципів вини і відповідальності, їх меж, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовідносин;

психологію правоохоронної та правозастосовної діяльності - процесуальної (слідчої, судової, арбітражної, адвокатської та ін.) та непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської та ін.) і психологію учасників цих різновидів діяльності;

кримінальну психологію, у тому числі - психологічні закономірності виникнення і динаміки протиправних установок, мотивів учинення злочинів, психологічних особливостей злочинної поведінки; психологію формування злочинних груп, конкретних чинників і умов, що сприяють груповим злочинним проявам; форми і способи діяльності щодо попередження асоціальних тенденцій, корекції причин і умов формування анти суспільних орієнтацій об'єктів професійної діяльності (особи, групи, натовпу тощо);

пенітенціарну психологію - система адаптації і ресоціалізації особистості, виправлення і перевиховання засуджених, заходи профілактичного впливу на особистість після її звільнення з установ виконання покарань;

психологічні аспекти професійного відбору і психологічної підготовки осіб для здійснення юридичної діяльності, розробка наукових і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності професійної діяльності;


судово-психологічну експертизу та інші форми використання спеціальних психологічних знань в юрисдикційному процесі (кримінальному, цивільному, адміністративному).


Визначені галузі і напрями юридичної психології пов'язані між собою спільністю психологічного змісту соціально-правових реалій, що являють інтегровану схему. Будь-який інший акцент або вступає у протиріччя із самим собою, приписуючи зазначеній науці напрями, не сумісні з правом, або ж характеризується неповнотою розгляду її юридичних аспектів.




Методологічними засадами юридичної психології як системи є три базисні

елементи:







Загальнонаукові принципи можна визначити як сукупність відправних позицій — єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, детермінізму, причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов обов'язково призводить до іншого, а також дотримання вимог об'єктивності, цілісності, історизму, динамічності розвитку. Зазначені принципи визначають використання загальнонаукових методів: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння, системно-структурний та функціональний, логічний, математичний тощо.


До третьої групи відносяться принципи розвитку, взаємозв'язку об'єктивного та суб'єктивного, єдності свідомості, психіки і активності особи (поведінки і діяльності, оскільки ні перше, ні друге поза свідомістю не існують) та ін.

Методи юридичної психології можна поділити на дві основні групи:


1) Методи наукового дослідження. За допомогою цих методів вивчаються психологічні закономірності суб'єктивних відносин у сфері права, розробляються науково обґрунтовані рекомендації для оптимізації професійної діяльності. До них належать, зокрема, психодіагностичні методики визначення рівня розвитку професійно важливих якостей працівників, встановлення психологічних характеристик особистості правопорушника та ін.

2) Методи психологічного впливу на особистість. Деякі з цих методів реалізуються працівниками правоохоронних органів при боротьбі зі злочинністю. У цьому контексті вони орієнтовані на цілі розкриття і розслідування злочинів, встановлення їх причин, ресоціалізації засуджених, адаптації їх до відповідного соціального середовища. Цим методам притаманна обмеженість діапазону застосування рамками законодавства та професійної етики. Методи психологічного впливу можуть також застосовуватись для формування, розвитку і тренінгу відповідних професійно важливих якостей працівників правоохоронних органів.





Основними методами наукового вивчення психіки є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатів) діяльності, тестування (анкетування) та експертне оцінювання.

Спостереження - цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприймання її дій та вчинків за різних умов життєдіяльності. Дуже важливо, щоб люди, за якими здійснюється спостереження, не знали цього, тому що інакше може зникнути природність їх поведінки. Наприклад, при проведенні допиту слідчий чи дізнавач, окрім з'ясування фактів у справі, фіксує особливості поведінки та проявів психіки допитуваного.

Експеримент - метод збирання фактів за спеціально створених умов, які забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Створюючи певні умови, юрист чи психолог дістає можливість чітко окреслити ті фактори, які діяли в момент виникнення та перебігу психічного явища; установити причини психічних явищ за рахунок розкриття впливу тієї чи іншої умови; повторювати дослід і, таким чином, накопичувати кількісні показники, на основі чого можна дійти висновку про випадковість або типовість явища. Зокрема, при допиті експериментальною умовою є повідомлення допитуваному невідомих йому слідчих матеріалів, варіювання тактики допиту.


Вивчення продуктів (результатів) діяльності - накопичення фактів при аналізі матеріальних результатів психічної діяльності. Використовуючи цей метод, юрист чи психолог має справу не з самою людиною, а з матеріалізованими продуктами її психічної діяльності, що дозволяє неодноразово до них повертатись, порівнювати результати, отримані у різний час або за різних умов діяльності.

Тестування (анкетування) - це метод, за якого на основі виконання людиною певних завдань або відповідей на конкретні запитання робиться висновок про її психіку. Наприклад, перевірка можливості здійснювати ті чи інші вчинки - це синтез методу тестування та експерименту. Тактично спрямовані запитання слідчого на допиті також дають уяву про метод анкетування.




Рис. Фрагмент зображення плями за тестом Роршаха


Метод експертних оцінок полягає в одержанні відомостей про особисті (психічні) якості людини від осіб, які можуть досить повно змалювати ці якості та особистість взагалі. Наприклад, реалізацією експертного оцінювання є одержання відомостей про способи вчинення злочину, ймовірного злочинця, ознаки його поведінки за допомогою опитування потерпілого, свідків, співробітників, рідних.

У якості відправної позиції системного підходу у юридичній психології виступає дослідження взаємозв'язку структури особистості (її системи) із системою права, що дозволяє достатньо глибоко аналізувати взаємодію цих структур, з'ясувати основні психологічні закономірності та надати достатньо повний опис усіх елементів даної системи у динаміці з врахуванням процесу їх зміни та розвитку.

Слід зазначити, що психологічні і юридичні атрибути об'єктів дослідження значною мірою співпадають, хоча й розглядаються з різних сторін. Це викликає невиправдані ускладнення, оскільки існують різні терміни для визначення одного й того ж поняття. Наприклад, «особистість» - «самостійний суб'єкт права», «правова поведінка» - «законослухняність» тощо. Тому понятійний апарат юридичної психології повинен орієнтуватись як на власні психологічні категорії, так і на юридичні дефініції. Останні своєрідно відображають узагальнені, найбільш типові форми прояву людської активності, що потребують правової регуляції («злочин», «делікт», «угода») і визначають сутність правовідносин, які при цьому виникають. У праві є поняття, що пересікаються і не мають аналогів у інших науках. Так, у кримінальному праві йдеться про «групи осіб, що вчинили злочин за попередньою домовленістю» та «організовані групи», хоча останні не можуть існувати без попередньої домовленості, разом із тим - характеризуються і іншими ознаками (згуртованістю, розподілом ролей, сталістю). Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за злочинні дії (бездіяльність) і поведінку, що фактично складається із низки дій. Перелік можна продовжувати, але зрозуміло, що автоматичне перенесення психологічних понять у правову дійсність, і навпаки, може призвести до непорозумінь.


Таким чином, системне уявлення про юридичну психологію, її принципи і методи, проблеми (явища, процеси і закономірності, що вивчаються), дозволяє розглядати її як єдине ціле у вигляді неподільних психологічних і юридичних аспектів явищ, що вивчаються. Розробка теоретичних і методологічних проблем юридичної психології не є самоціллю. Теорія повинна забезпечувати практичне застосування отриманого знання. Теорія юридичної психології (виходячи, з двоєдиного характеру цієї науки) забезпечує приріст наукового знання завдяки саморозвитку юридичної психології як науки, а також завдяки трансформації через неї знань інших галузей психологічної науки. У чистому вигляді теоретичні знання цих наук у правоохоронній та правозастосовні практиці використані бути не можуть. Необхідною ланкою між ними є юридична психологія.


Як бачимо юридична, як квінтесенція психології та юриспруденції має неабияке важливе значення і як галузь знань, і як частина щоденної практики кожного юриста, тому поглиблення знань у цій царині буде мати перш за все важливе практичне значення.


Наприкінці відповімо на питання, чи варто звертатись до психологів в Україні?9 Варто, але при виборі спеціалістів слід бути пильними, оскільки відсутність додаткового контролю з боку держави за психологічною практикою призвела до зниження якості психологічних послуг. Тому, слід перевірити кваліфікацію психолога, до якого маєте намір звернутись серед інших клієнтів, спеціалістів, чи звернутись до профільних організацій Інституту психології, Товариства психологів України тощо.




Перелік використаних джерел:


1. Сеченое И. М. Кому и как разрабатывать психологию? — Избр. соч. — М., 1952. — Т.1. — С. 208.

2. Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.- Пб., 1997.


3. Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юриста. — Смоленск, 1995.

4. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1997.

5. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — К., 1990.

6. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1995.

7. Розин В. М. Психология для юристов. — М., 1997.

8. Павлов И. П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности животных. — Полн. собр. соч. — М., 1951 — Т. III. — С.248.

9. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: навчальний посібник. – К., 2001.

10. Кримський С. Під сигнатурою софії. – К., 2008.

11.Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія: підручник. – Х, 2008.

12.Бобечко Н.Р. Бойко В.П. Основи загальної та юридичної психології: курс лекцій, навчальний посібник. – К., 2011.

13. Максименко С.Д.Общая психология: учебное пособие. – К.,2004.

14.Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Питер, 2009.

15. Максименко С.Д. Генеза здійснення особистості. – К. 2006.

16. Васильев В.Л. Юридическая психология: ученик для вузов. – Питер, 2008.

17. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та інші. Юридична психологія. – К., 2000.


Заочний семінар-тренінг розроблений

спеціалістами відділу правової роботи,

правової освіти та кодифікації за матеріалами,

наданими Інститутом психології імені Г.С. Костюка

Національної академії педагогічних наук України

1 Віссаріо́н Григо́рович Бєлі́нський (13 червня 1811, Свеаборг — 7 червня 1848, Санкт-Петербург) — російський революційний демократ, літературний критик і публіцист, філософ-матеріаліст.



2 Васи́ль Олекса́ндрович Сухомли́нський (28 вересня 1918, с. Омельник (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) — 2 вересня 1970) — український педагог, публіцист, письменник, поет.

3 Аристо́тель (часто також Арістотель; грец. Αριστοτέλης; 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.


4 Сєченов Іван Михайлович (1 серпня 1829 — 2 листопада 1905) — видатний фізіолог, психолог і мислитель-матеріаліст, який започаткував фізіологічну школу

5 Іва́н Петро́вич Па́влов (27 вересня 1849, Рязань27 лютого 1936, Ленінград) — фізіолог, творець науки про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення; засновник найбільшої російської фізіологічної школи; лауреат Нобелівської премії в галузі медицини і фізіології у 1904 «За роботу з фізіології травлення ».


6 Сергі́й Леоні́дович Рубінште́йн (1889, Одеса1960), український і російський радянський психолог і філософ, член-кореспондент АН СРСР (з 1943) і дійсний член Академії Пед. Наук РРФСР (з 1945).
Філософсько-психологічну освіту отримав у Марбурзі. Працював у вузах Одеси (1919—30), Ленінграду і Москви, з 1945 заступник директора Інституту Філософії АН СРСР. Був переслідуваний під час компанії боротьби з космополітизмом 1947-1950 рр., позбавлений всіх керівих посад, в тому числі, завідувач кафедри Ψ філософського факультету МДУ ім. Ломоносова. Реабілітований 1953 року.

Рубінштейна цікавили теоретичні питання загальної психології, зокрема її філософські підстави з позицій рефлексології. Його підручник «Основы общей психологии» (1940), укладений на багатому експериментальному матеріалі, дає критику філософських і психологічних напрямів з позицій марксизму. Ці філософські принципи Рубінштейн розвинув також з історичного аспекту «Принципы и пути развития психологии» (1959).


7 Теорія мотивації Абрахама Маслоу — ієрархічна система потреб людини, складена американським психологом Абрахамом Маслоу (англ. Abraham Maslow)

Маслоу, створюючи свою теорію мотивацій у 40-і рр. намагався пояснити, чому в різний час у людей виникають різні потреби. Він вважав, що потреби людини мають ієрархічну структуру з 5 рівнів.

У кожний конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби, що для нього є більш важливою або сильною.

  • Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) є необхідними для виживання. Вони включають потребу в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні потреби.

  • Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому (покупка страхового полісу або пошук надійної роботи з гарними видами на пенсію).

  • Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові) включають почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь, підтримки.

  • Потреби в повазі включають потреби в особистих досягненнях, компетентності, повазі з боку оточуючих, визнанні.

  • Потреби в самовираженні, самореалізації — потреби в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.

Спочатку споживачі прагнуть задовольнити потреби більш низького рівня, потім можуть думати про задоволення наступної по значимості потреби. Основний недолік теорії Маслоу зводиться до того, що їй не вдалося врахувати індивідуальні відмінності людей. Виходячи з минулого досвіду, одна людина може бути найбільше зацікавлена у самовираженні, у той час як поведінка іншої буде в першу чергу визначатися потребою у визнанні, соціальними потребами.



8 Анто́н Семе́нович Макаре́нко (13 березня 1888, Білопілля, Харківська губернія — 1 квітня 1939, Голіцине) — український та радянський педагог і письменник, один із засновників радянської системи дитячо-підліткового виховання.

Здійснив у педагогічній практиці дослід, який не має прикладів, масового перевиховання дітей-правопорушників в трудовій колонії ім. М. Горького (1920-1928, під Полтавою, з 1926 в Куряжі поблизу Харкова) і дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова).

Розробляв теорію і методику виховання в колективі, теорію сімейного виховання.



9 Для настрою - цей матеріал знайдено на сторінці Лайф Журнал одного з користувачів, якій досить в довільній формі виклав уніфіковані «переконання» більшості пересічних громадян про психологів, які не відповідають дійсності, подаємо у тексті оригіналу:

«Есть фраза, от которой некоторые мои коллеги часто начинают приобретать нездоровый цвет лица, когда она звучит в их адрес. Я даже знаю нескольких, которые скрывают свое образование и подготовку, чтобы ее не слышать.

"Ты ж психолог!" - и праведный гнев на голову негодяя, который ведет себя как простой смертный грешник, вместо выполнения святого долга.

Я предлагаю создать на каждом факультете психологии отделение, которое будет заниматься подготовкой особой специальности - тыжпсихологов. Они постепенно вытеснят всяких недоучек и лентяев из сферы, и, наконец, примирят ее с обывателем. 


10 фактов, известных о них всем и каждому:

1) Тыжпсихолог - знаток человеческой натуры. Он настолько проницателен, что способен читать мысли. В том числе и тех людей, которых вообще никогда не видел. Поэтому вполне простительно для многих людей путать "телепат" и "тыжпсихолог".

2) Тыжпсихолог знает самый лучший способ решения любой проблемы, связанной с любым человеком. А главное, Вам этот способ обязательно понравится.

3) Тыжпсихолог может убедить кого угодно в чем угодно. Тыжпсихолог!

4) Неудивительно, что тыжпсихологов стоит бояться. С ними вообще надо пожестче.

5) Тыжпсихологи все поголовно счастливы, всеми обожаемы и успешны. Особенно в личной жизни. Они вообще ни в чем не нуждаются для себя, осталось только облагодетельствовать человечество.

6) Сам факт существования и профессиональности тыжпсихологов обязывает их к тому, чтобы нести ответственность за любого, кто к ним обратился (даже в смысле просто заговорил). Ответственность за его чувства в первую очередь. Но и за благополучие в целом, разумеется, тоже. 


7) Работа тыжпсихолога - давать советы. Это, собственно, его основное предназначение - он ведь должен знать, что для других лучше.

Думаю, вы не удивитесь следующему пункту, исходя из предыдущих:

8) Практически каждый тыжпсихолог - не настоящий. Кругом шарлатаны!

9) Поэтому "увидел шаолиньского монаха - ударь шаолиньского монаха"(с). Тыжпсихолог очень нуждается в проверке своего профессионализма.

Тут надо справедливо заметить, что и врач иногда рискует, представившись по профессии, сразу перейти к выслушиванию жалоб.

10) Тыжпсихолог несет ответственность за всех психологов мира. В том числе за тех, что в телевизоре. Их репутация - это его репутация. За психиатров тоже, зачем-то, несет.


Режим доступу: http://conseiller.livejournal.com/98373.html