litceymos.ru 1

Оскарження дій та бездіяльності державного виконавця


У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами статті 7 Закону учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб`єкти оціночної діяльності – суб`єкти господарювання.

Для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник.

Згідно вимог статті 6 Закону державний виконавець зобов`язаний використовувати наданій ому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Безумовною гарантією дотримання та забезпечення прав та свобод учасників виконавчого провадження є право на оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців у межах виконавчого провадження.

Порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців визначено як Законом, так і відповідними положеннями процесуальних кодексів, які повинні застосовуватись у сукупності.

Далі буде розглянуто підсудність справ з оскарження рішень, дій та бездіяльності в судах різної юрисдикції та особливості застосування положень процесуального законодавства до спірних правовідносин.


Основним елементом, який впливає на визначення підсудності справи з приводу оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця є виконавчий документ на підставі якого відкрито виконавче провадження.

Так, у відповідності до статті 17 Закону виконавчими документами, які підлягають виконанню державною виконавчою службою є: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладення штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Зокрема, частиною 2 статті 384 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) визначено, що скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Аналогічні положення містить і стаття 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), згідно якої скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.


Таким чином, виконавчі листи видані місцевими загальними судами та господарськими судами повинні оскаржуватись до цих самих судів, а саме до тих судів, які видали виконавчі документи.

Дещо інші положення закріплені в нормах Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), згідно статті 181 якого учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до провадження виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Для повноти картини необхідно навести також положення статті 383 ЦПК України, у відповідності до якої учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права та свободи.

Отже, адміністративному суду підсудні справи з приводу оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця під час виконання рішень не тільки адміністративного суду, але й виконавчих документів, виданих іншими органами та посадовими особами.

Крім того, ГПК України не передбачено оскарження рішень державного виконавця, що призводить до висновку про необхідність оскарження рішень державного виконавця, прийнятих під час примусового виконання виконавчих документів, виданих господарським судом, до судів адміністративної юрисдикції.

Наведеного висновку також дотримується й Вищий адміністративний суд України в своїй постанові № 3 від 13.12.2010 року «Про практику застосування адміністративним судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби».


Наступним моментом, на який необхідно звернути увагу є коло осіб, які мають право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.

Так, на відміну від КАС України та ЦПК України, якими надано право оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця учасникам виконавчого провадження та особам, які залучаються до проведення виконавчих дій, ГПК України надає таке право лише стягувачеві, боржнику та прокурору.

Таким чином, у разі оскарження дій та бездіяльності державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого документа виданого господарським судом, іншими учасниками виконавчого провадження окрім стягувача, боржника та прокурора, таке оскарження здійснюється до суду адміністративної юрисдикції.

Окрім того, необхідно наголосити, що рішення, дії та бездіяльність державного виконавця при виконанні рішення місцевого загального суду, прийнятого до набрання чинності новим ЦПК України, а саме 01 вересня 2005 року, повинні оскаржуватись до адміністративного суду.

Наступним важливим елементом оскарження дій та бездіяльності державного виконавця є строк оскарження.

Згідно статті 181 КАС України позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Аналогічне за змістом положення міститься й в статті 385 ЦПК України та статті 121-2 ГПК України.

Але з якого саме моменту необхідно починає спливати строк на оскарження?

Згідно вищезазначених положень строк починає спливати з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її прав та свобод, але як визначити строк у разі попереднього оскарження рішення, дії та бездіяльності державного виконавця до безпосереднього начальника органу державної виконавчої служби або начальника вищестоящого органу державної виконавчої служби, право на що надано статтею 82 Закону лише стягувачу та іншим учасникам виконавчого провадження, крім боржника.


Так, у відповідності до частини 8 статті 82 Закону скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду.

Отже, у наведеному випадку підлягає оскарженню саме постанова, винесена начальником органу державної виконавчої служби за результатами розгляду скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця. У разі ж оскарження саме рішення, дій та бездіяльності державного виконавця після оскарження останніх до начальника органу державної виконавчої служби позов або скарга підлягають залишенню без розгляду або відмові у задоволенні скарги у зв`язку з пропуском строку на оскарження, відповідно.

В контексті зазначеного звертаємо увагу, що в адміністративний суд подається саме позов, в інших юрисдикціях скарга.

За результатами судового розгляду скарги за приписами ЦПК України та ГПК України судом виноситься ухвала, в адміністративному судочинстві постанова.

Однак, подекуди зустрічаються випадки ухвалення місцевими загальними судами саме постанов за результатами розгляду скарг на дії державного виконавця.

При цьому слід зазначити, що лише КАС України передбачена можливість оскарження рішення, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень в одному провадженні разом з вимогами про відшкодування шкоди. У зв`язку з чим звертаємо увагу на недопустимість вирішення судами загальної юрисдикції та господарськими судами питання стосовно протиправності рішень, дій та бездіяльності державного виконавця під час розгляду справи про відшкодування шкоди. Зазначені обставини можуть встановлюватись судом лише при розгляді відповідної скарги.

Стосовно кола суб`єктів під час судового розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю, до участі у справі у якості відповідача крім відповідного органу державної виконавчої служби повинно також залучатись Державне казначейство України, оскільки у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. В свою чергу розпорядником коштів з Державного бюджету України є саме Державне казначейство України.


Заступник начальника відділу

представництва інтересів в судах

та міжнародного співробітництва І.Л. Бестаєв