litceymos.ru 1




Не знаю чому, але Європа для мене є чимось особливим, чимось таким...що притягує, чимось таким до чого потрібно прагнути. Європа - це щось таке далеке, і водночас таке близьке, адже як-не-як ми все таки в центрі Європи; але швидше лише на карті ми центр, а так...краще промовчу.

І хоч зараз більшість українців бачать себе в Європі, я не може сказати, що Європа моя ціль. Ні, я не хочу говорити, що мене не приваблюють високо розвинуті країни на зразок Німеччини, Франції, Італії. Звичайно, я хочу їх побачити, вивчити їх життя, історію, культуру, але я вважаю нам потрібно старатися будувати європейське життя в Україні, а не шукати його з-за кордоном. Адже як-не-як Україна - наше рідне, своє. І як кажуть „В рідній хаті стіни гріють". Я не спорю, щоб створити європейський рівень життя, нам потрібен не один чи два дні, а значно більше... Можливо, на це піде багато
років, а можливо і десятиліття. Проблема українців у тому, що вони

звикли отримувати все і відразу, а чекати-зась. Ми звикли думати
лише про себе, про своє власне „я", ми не вміємо створювати, не вміємо ставити перед собою ціль, і її добиватися. В нас надзвичайне!
низький рівень культури, низька самооцінка. Це пов'язано, перш за
все, з нашою історією. Адже, Україна завжди перебувала під гнітом
іноземних держав. Ми віками не мали своєї культури. Нам забороняли говорити і думати по-українськи, ми завжди були „таким собі
другим сортом".

Змінилося все. Україна стала незалежною. Вільною державо, але на жаль стереотип радянської людини глибоко вкорінився в нашу свідомість, ми так і не навчилися бути незалежними, самодостатніми людьми. Які дивляться в майбутнє широко відкритими очима. Але я вірю. Що скоро все зміниться. Що ми те покоління. Яке здатне змінити життя на краще, потрібно лише трішки захотіти і не сидіти склавши руки, а діяти. І тоді у нас буде європейський рівень життя.