litceymos.ru 1


Заняття 2. Сучасне заняття гуртка

1. Методичні вимоги до заняття. Відповідність методів навчання формам організації занять..

2. Типологія гурткових занять

3. Оптимізація та керування успіхом на занятті.


1. Методичні вимоги до заняття. Відповідність методів навчання формам організації занять

Основні вимоги до заняття

Правильна побудова заняття має не тільки навчальне, а й виховне значення, сприяє не лише засвоєнню знань, а й формуванню зібраності, організованості та дисципліни учнів. Тому заняття має відповідати організаційним, дидактичним, психологічним, етичним та санітарно-гігієнічним вимогам, які тісно пов'язані між собою, доповнюють одна одну.

^ Організаційні вимоги. Передбачають чітке визначення мети і завдань заняття, раціональну його структуру, підтримання високої працездатності, дисципліни, оптимальне використання часу.

^ Дидактичні вимоги. Висувають на передній план чіткість навчальних завдань, освітню і виховну мету, оптимальний зміст, раціональні методи, дотримання принципів навчання.

^ Психологічні вимоги. Спрямовують на стимулювання навчально-пізнавальної діяльності, метою якої є формування позитивного ставлення учнів до навчання. Тому в процесі навчання педагог повинен дбати не тільки про рівень власної діяльності (викладання), але й діяльності учнів (учіння). Обов'язковим елементом кожного уроку є формування мотивів навчальної діяльності.

^ Етичні вимоги. Відображають одну зі сторін педагогічної моралі — характер взаємин учителя й учнів на уроці (вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність). Важливою складовою педагогічного такту є співвідношення вимогливості та поваги до особистості учня. Повага несумісна з приниженням особистості, людської гідності учня. Вимогливість є одним з виявів поваги вчителя до учня, який рано чи пізно починає розуміти, що невимогливий учитель — це байдужа до них та результатів своєї праці людина. Потужний етичний заряд містять у собі вміння учителя керувати своїми емоціями, самовимогливість, любов до предмета, який він викладає, творчий підхід до діяльності, добросовісність у роботі, захопленість.

^ Санітарно-гігієнічні вимоги. Акцентують увагу вчителя на відповідальності не тільки за глибокі та фундаментальні знання дітей, але й за їх психофізіологічний стан. Будь-яке порушення норм шкільної гігієни вчитель не має залишати без уваги.

Протягом уроку він повинен стежити за рівнем втомлюваності учнів. Сам процес втомленості має дві фази: рухливої непосидючості та загальмованості. Якщо учень починає відволікатися від роботи, займатися сторонніми справами, потягатися, розмовляти — це ознака першої фази втомленості. В'ялість, апатія, позіхання, розсіяність свідчать про виникнення загальмованості. Щоб уникнути другої фази втомленості, необхідно зробити короткочасний відпочинок або змінити вид діяльності учнів.

Учнів стомлює одноманітність, нетворча робота. Фізіологи з'ясували, що у 90% дітей втомленість під час навчальної діяльності виникає не від нестачі енергії, а від її надлишку. Вони більше втомлюються на нецікавих уроках, ніж на уроках, наповнених напруженим, цікавим змістом. Саме тому вчитель повинен уміло використовувати інтонаційні засоби мови, стежити за її гучністю та інтенсивністю, чергувати різноманітні методи навчання, використовувати гру, створювати ситуації зайнятості та емоційного переживання. полегшують зорове сприйняття учнів.

Наголошуємо на основних критеріях ефективності сучасного уроку ( мається на увазі організаційно – методичний аспект):


- створення вчителем на уроці позитивного емоційного настрою на роботу;


- чітке визначення теми, мети та завдань уроку; мотивація навчальної діяльності учнів;


- відповідність змісту навчального матеріалу триєдиній дидактичній меті уроку;


- відповідність методів навчання змісту навчального матеріалу, меті і завдання уроку;


- методи навчання повинні забезпечувати:


а) мотивацію діяльності кожного учня на кожному етапі уроку;


б) співпрацю вчителя і учнів;


в) залучення кожного учня до навчальної діяльності;


г) контроль і самоконтроль


- використання різноманітного дидактичного матеріалу


який дозволяє учневі виявляти вибірковість теми,


виду та форми навчальних занять;


- форми організації навчальної діяльності учнів( групові, парні, колективні, індивідуальні)


- форма спілкування на уроці ( діалог, полілог)


- різноманітні види оцінки досягнень учнів протягом


усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевим результатом;


- характер домашнього завдання ( тренувальне, творче,


індивідуальне, диференційоване).


^ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Способи навчання, які використовуються вчителем і учнями в їх сумісній і взаємопов’язаній роботі, спрямованій на досягнення цілей навчання, називають методами навчання. Кожний метод навчання може бути описаний і розкритий через різноманітність прийомів, що використовуються під час його реалізації.. Прийом навчання – складова частина методу.

^ Пояснювально-ілюстораний мето навчання полягає в тому, що вчитель передає учням готову інформацію за допомогою різних засобів навчання, а учні сприймають, осмислюють і фіксують її пам’ять.

^ Репродуктивний мето навчання використовується для формування вмінь і навичок учнів на рівні, що дозволяє застосувати їх в умовах, які раніше розглядалися, або трохи змінених. Учитель за допомогою системи завдань організовує діяльність учнів з неодноразового відтворення повідомлених знань або способів діяльності.

^ Метод проблемного викладу навчального матеріал полягає в тому, що вчитель не тільки організовує передачу інформації різними способами, а і знайомить учнів із процесом пошуку розв’язання тієї чи іншої проблеми.

^ Евристичний (частково-пошуковий) метод це метод, при якому вчитель організовує участь учнів у виконанні окремих кроків пошуку розв’язання проблеми. Роль учителя полягає в конструюванні пізнавального завдання, розчленуванні його на окремі етапи, визначенні тих етапів, які учні виконуватимуть самостійно, тобто вчитель організовує самостійно-пізнавальну діяльність учнів. В одних умовах учнів участь бачити проблему в інших-будувати докази, у третіх – робити висновки з викладених або продемонстрованих фактів, у четвертих – висловлювати гіпотези, у п’ятих – складати план перевірки висловлюваних припущень та інше. Тобто організовується засвоєння досвіду творчої діяльності за елементами оволодіння окремими етапами розв’язання проблемних задач.

^ Сутність дослідницького методу полягає організації вчителем пошукової, творчої діяльності учнів з розв’яння нових проблем і проблемних ситуацій. Назва цього методу передбачає досконале засвоєння учнями досвіду творчої діяльності. Дослідження психологів показали, що участь учнів у частковому вирішенні творчих проблем не приводить до формування вмінь досліджувати й аналізувати цілісні задачі.


^ Раціональне застосування методів навчання


Методи навчання

При якому змісті матеріалу доцільно застосовувати?

^ При розв’язанні яких задач ефективні?

До яких учнів дають найкращий результат?

Які можливості повинен мати вчитель?

1

2

3

4

5

Словесні

Матеріал теоретико-інформаційного змісту

Формування знань теоретичного та практичного характеру

Готових до сприймання вербальної інформації

Такі, якими володіє краще, ніж іншими

Наочні

Такому, що може бути поданий у наочному вигляді

Розвиток уваги, спостережливості, уміння аналізувати

Для учнів із чуттєво-образним мисленням

Може знайти та самостійно виготовити наочність

Практичні

Коли зміст передбачає вміння застосовувати на практиці

Розвиток практичних умінь і навичок, збагачення досвіду

Готових до виконання практичних завдань

Наявність приладів, посібників для учнів

Репродуктивні

Занадто простий чи дуже складний

Формування базових знань, умінь і навичок

Не готових до проблемного навчання

Не має часу на застосування інших методів.

Проблемно-пошукові

Зміст середнього рівня складності

Розвиток мислення, дослідницьких умінь, творчого підходу до справи

Тих, які володіють необхідними вміннями

Володіє методикою проблемного навчання, має час

Індуктивні

Зміст викладений за індуктивною логікою

Розвиток умінь узагальнювати, мислити від конкретного до загального

Таких, які утруднюються в дедуктивних міркуваннях

Учитель володіє індуктивними методами

Дедуктивні

Зміст раціонально викладати в такий спосіб

Розвиток мислення (від загального до конкретного)

Учні мають відповідний розвиток мислення

Учитель володіє дедуктивними методами

Самостійна робота

Зміст доступний для самостійного вивчення

Формування навичок навчальної праці

Учні мають відповідний рівень знань, умінь, навичок.

Є дидактичні матеріали для кожного учня, учитель уміє керувати роботою дітей

Продуктивні

Зміст, сприятливий для засвоєння його шляхом відкриття нового знання

Розвиток умінь продукувати нове знання

Учні готові до самостійної творчої діяльності

Учитель володіє методикою організації продуктивної діяльності



^ НЕСТАНДАРТНІ МЕТОДИ


Метод складної цілі, який дозволяє планувати навчання учнів у зоні їх найближчого розвитку та забезпечує формування відповідальності, переконання в можливості подолання труднощів, що виникають на життєвому шляху, віру у свої сили.

^ Метод вибору, котрий дозволяє створити умови для прийняття учнями навчальної задачі, захоплення пізнавальною діяльністю, в якій вони можуть почуватися особистостями.

^ Метод випередження, який сприяє прискореному розвитку сильних учнів класу, дає можливість слабким усвідомити найбільш важкі місця навчальної програми.

^ Метод укрупнення блоків, який допомагає засвоїти головні, істотні поняття розділу, зв’язки між ними, зменшити навантаження на учнів.

Метод самоаналізу та колективної творчості, характерною рисою якого є залучення учнів до групових форм діяльності з метою створення нового продукту та активне використання рефлексії.

^ Метод індивідуалізованого застосування програм залежно від особливостей учня, який дозволяє створювати для кожного школяра траєкторію індивідуального вивчення теми.


^ ФОРМИ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

  1. Індивідуальна робота.

  2. Фронтальна робота

  3. Колективний спосіб

  4. Групова робота

  5. Ланкова форма

  6. Бригадна форма

  7. Парна робота


^ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ


Під засобами навчання фізики розуміють джерела інформації, за допомогою яких учитель учень, а учні вчаться.

До засобів навчання відносять: слово вчителя, підручники, навчальні посібники, хрестоматії, довідки й інші дидактичні матеріали, технічні засоби навчання, у тому числі й мас-медіа, пристрої та ін.

Засоби навчання можна об’єднати в такі групи:

  • вербальні – усне слово вчителя, друкований текст, дидактичні матеріали тощо;

  • наочні – таблиці, діаграми, малюнки, графіки, реальні об’єкти, моделі тощо;

  • спеціальні – пристрої, приладі тощо;

  • технічні – екранні, звукові, комбіновані тощо.


До сучасних технічних засобів навчання (ТЗН) відносять:


  • відеопроектори;

  • екрани великих розмірів;

  • персональний комп’ютор;

  • відеокамеру; відеомагнітофон та ін.

Сьогодні активно впроваджуються в навчальний процес інформаційні технології- технології переробки, передачі, поширення та надання інформації за допомогою комп’ютерів. Апаратні та програмні засоби, необхідні для реалізації цих технологій, називають засобами нових інформаційних технологій (ЗНІТ). До апаратних засобів НІТ відносять комп’ютер, до програмних – спеціально розроблені дидактичні матеріали, які називають програмно-педагогічними засобами (ППЗ).

Система засобів навчання разом з навчально-методичною літературою, програмним забезпеченням курсу будь-якого предмета складає навчально- методичний комплекс (НМК).


^ 2. Типологія гурткових занять

Основні типи уроків у сучасній вітчизняній школі:

· комбіновані (змішані) уроки; · уроки засвоєння нових знань; · уроки формування навичок і вмінь; · уроки узагальнення і систематизації знань; · уроки практичного застосування знань, навичок і умінь; · уроки контролю і корекції знань, навичок і вмінь.

Така класифікація є найзручнішою для планування, прогнозування діяльності педагога, обґрунтування методики кожного заняття.

Кожен тип уроку (заняття) має свою структуру, тобто етапи побу­дови уроку (заняття), їх послідовність, взаємозв'язки між ними. Ха­рактер елементів структури визначається завданнями, які слід постійно вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш оптимальним шляхом досягти тієї чи іншої дидак­тичної, розвивальної та виховної мети уроку. Визначення і послідовність цих завдань залежать від логіки і зако­номірностей навчального процесу. Зрозуміло, логіка за­своєння знань відрізняється від логіки формування навичок і вмінь, а тому і різниться структура уроків (занять) відповідних типів. Кожний тип уроку має свою структуру.

З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у су­часній школі. Йому належить 75—80 % загальної кількості уроків (занять), що проводяться.

^ Комбінований урок: перевірка виконання дітьми до­машнього завдання практичного характеру; перевірка, корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань вихованців; повідомлення теми, мети і завданьзаняття та формування мотивації навчання; сприймання й усвідомлення вихованцям нового матеріалу; ос­мислення, узагальнення і систематизація нових знань; підсумки заняття і повідомлення домашнього завдання.

Розкриємо зміст основних етапів комбінованого уроку(заняття).

^ Підготовка педагога до заняття. Цей етап передбачає: вив­чення вихованців гуртка; докладне вивчення змісту навчального матеріалу; планування навчальної роботи; підготовку навчально-ма­теріальної бази.

^ Підготовка вчителя до конкретного заняття. В. О. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя. Його підготовка до конкретного уроку включає: формулювання теми; визначення виховної, розвивальної та дидактичної цілей уроку; підбір конкретного матеріалу до теми; визначення структури вибраного типу уроку; визна­чення методики уроку; підготовку дидактичних засобів і ма­теріалів; визначення форми контролю й оцінки знань, на­вичок і вмінь; визначення місця й ролі спостереження, де­монстрування засобів наочності і опитування в рамках уро­ку; перевірку своєї готовності до уроку; перевірку готов­ності учнів до уроку.

Тематичне планування передбачає визначення типу уро­ку; визначення обсягу навчального матеріалу; підготовку за­собів наочності, використання технічних засобів навчання й підбір фактичного матеріалу.

Поурочний план включає дату проведення уроку, його порядковий номер за тематичним планом; назву, тип уроку і його мету; структуру уроку; зміст уроку; методи роботи вчителя й учнів; навчальне обладнання і домашнє завдання.

^ Початок уроку. Організація активної участі учнів в уроці є важливою методичною проблемою. Вона не повинна за­бирати багато часу, тому учнів бажано залучати до навчаль­но-пізнавальної діяльності з першої хвилини уроку. Для цього початок уроку має бути динамічним, давати учням за­ряд енергії, бадьорості, діловитості. Урок починається так: взаємне вітання вчителя й учнів; перевірка відсутніх; пе­ревірка зовнішнього стану приміщення; перевірка робочих місць та зовнішнього вигляду учнів; організація уваги.

Важливість повторювально-навчальної роботи зумовлена трьома причинами:

1) більш відповідальним ставленням учнів до підготов­ки до уроку, бо їхні знання обов'язково перевіряються;

2) актуалізацією знань учнів під час перевірки, що сприяє усвідомленню, поглибленню, систематизації та закріпленню навчального матеріалу;

3) спрямованістю повторення і перевірки знань на роз­виток мовлення та мислення учнів. Тому ця робота має бу­ти творчою і, водночас, націленою як на окремого учня, так і на весь клас.

З цією метою можна застосувати індивідуальне усне опитування, фронтальне та інші види опитування з поуроч­ним оцінюванням.

При проведенні цього розділу пропонуються такі форми: взаємоопитування в формі кросворду; розминка в формі „Пантомімічного лото".

^ Повідомлення теми, цілі й завдань заняття. Тему кожного уроку вчитель повідомляє на початку заняття або роботи над новим матеріалом. При цьому важливо чітко її сформу­лювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні мають засвоїти.

Мотивування вчителем навчально-пізнавальної діяль­ності учнів має відбуватися протягом всього уроку. Воно спрямоване на формування і розвиток в учнів широких інтересів, потреб в різноманітних знаннях, чітких життєвих перспектив, професійної орієнтації та самовдосконалення. Мотиви — це внутрішні імпульси, які спонукають учня до активної навчально-пізнавальної діяльності.

^ Пояснення матеріалу. Цей етап повинен відповідати та­ким вимогам: учитель має продумати своє місце в класі, щоб його було чути і видно всім учням; не ходити по кла­су; говорити голосно і чітко; темп розповіді має бути розміреним; мова доступною. При цьому важливо спирати­ся на попередній досвід учнів; виділяти істотне й головне в навчальному матеріалі; послідовно викладати тему;

викори­стовувати ілюстративний і демонстраційний матеріал.


Це найбільш відповідальний розділ заняття. якщо новий матеріал зацікавить учнів, то і вивчення його буде успішним. Позитивний настрій у вивченні нового матеріалу може надати і ілюстративний матеріал,і екскурсія, і ситуаційна гра.


Шляхи спонукання інтересу

  • Оживлення заняття елементами цікавого.

  • Використання впливу засобів мистецтва.

  • Спонукання учнів задавати питання.

  • Колективний аналіз процесу і результатів роботи.

  • Практика індивідуальних завдань.

  • Використання світогляду окремих учнів як джерело знань для інших.

  • Рекомендація додаткової літератури.

Сприймання, осмислення і засвоєння нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями нового матеріалу. Воно найбільш успішне, коли правильно поєднано виклад матеріалу, наочні посібники та самостійну роботу учнів. Осмислення знань — це заглиблення в суть явищ, процесів, які вивчаються. Воно передбачає насампе­ред розкриття внутрішніх закономірностей цих явиш. Ос­новними прийомами такої роботи є аналіз і синтез, абстра­гування і конкретизація, порівняння й узагальнення, моде­лювання, класифікація тощо.

^ Закріплення, тренування, відпрацювання вмінь. Разом із засвоєнням на­вчального матеріалу учні засвоюють різноманітні навички та вміння, що формуються на основі знань. Основні компо­ненти формування навичок і вмінь: розбір і засвоєння пра­вила, яке лежить в основі навички; подолання труднощів під час набуття навички; вдосконалення й автоматизація навички; закріплення досягнутого рівня навички та викори­стання її на практиці. Основним методом формування на­вичок є вправи.

Для непосидючих, жвавих і нетерплячих дітей це найскладніший етап занять. Зробити ці тренувальні вправи, повторення і закріплення матеріалу не набридливими, а дійсно ефективними найбільш серйозне випробування для педагога. Навіть захоплені новою темою, новою роботою учні можуть стомитися, якщо цей розділ заняття затягнеться і перетвориться в нудний обов'язок. Тут від керівника необхідний весь арсенал педагогічних прийомів „Приваблива мета" „Роби, як я", «Змагання", і бліц-конкурс на краще виконання вправи, руху, елементу роботи.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє цілі уроку і визначає, чи досягнуті вони, оцінює дисципліну як окремих учнів, так і всього класу.

^ Домашнє завдання. Методика передбачає чітку систему домашніх завдань; визначення і конкретизацію окремого домашнього завдання; визначення часу на ознайомлення з ним учнів; дохідливість домашнього завдання; інструктаж про його виконання.

^ . Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього за­вдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлен­ня теми, цілей і завдань уроку; мотивування учіння; сприй­мання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, ос­мислення зв'язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання. Формування знань учнів, крім уроку відповідного типу, можна проводити на лекції, конференції, екскурсії і т. д. Навчальна лекція дозволяє учням за 45 хвилин засвоїти більший, ніж на уроці, обсяг навчального матеріалу. Її відрізняє від уроку монологічний спосіб викладання матеріалу. У структурі лекції відсутня бесіда як метод навчання. Навчальна лекція розрахована на учнів старших класів, які можуть зосередитися протягом тривалого проміжку часу для сприйняття інформації, її осмислення, переробки та самостійного засвоєння.

На навчальній екскурсії учні отримують знання, знайомлячись із різними експонатами в музеї, з роботою механізмів на підприємстві, спостерігаючи за різноманітними процесами, що відбуваються у природі.

^ Урок формування навичок і вмінь: перевірка домашнь­ого завдання, актуалізація і корекція опорних знань, нави­чок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; вивчення нового ма­теріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); пер­винне застосування нових знань (пробні вправи); са­мостійне застосування учнями знань у стандартних ситу­аціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завдан­ням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашньо­го завдання.

З метою формування вмінь і навичок учнів проводяться навчально-практичні заняття. Ця форма організації навчання, що цілеспрямовано поєднує виконання різних практичних вправ, експериментальних робіт, найбільш ефективно сприяє досягненню поставленої мети. Відмінність навчально-практичного заняття від відповідного типу уроку - у його меншій регламентації й й більшій самостійності учнів в експериментальній та практичній діяльності.

^ Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлен­ня теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; відтворення й узагальнення понять і за­своєння відповідної їм системи знань; узагальнення та сис­тематизація основних теоретичних положень і відповідних наукових ідей; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

^ Урок практичного застосування знань, навичок і вмінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмис­лення змісту й послідовності застосування способів вико­нання дій; самостійне виконання учнями завдань під кон­тролем і за допомогою вчителя; звіт учнів про роботу і тео­ретичне обґрунтування отриманих результатів; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Знання, отримані у процесі навчання, учні можуть застосувати на практичних заняттях і заняттях практикуму. Практичне заняття - це така форма організації навчання, в якій учням надається можливість застосовувати отримані ними знання у практичній діяльності.


^ Урок контролю і корекції знань, навичок і вмінь: повідо­млення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; перевірка знання учнями фактичного ма­теріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учня­ми знань у стандартних і змінних умовах; перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Методика визначених типів уроків складається з трьох частин:

  • організація роботи — 1—3 хв.;

  • основна частина (формування знань, навичок і вмінь; їх засвоєння, повторення, закріплення і контроль; застосування на практиці тощо) — 35-40 хв.;

— підведення підсумку уроку і повідомлення домаш­нього завдання — 2—3 хв.

Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику про­ведення класичного заняття, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки.

^ Нестандарт­ний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має не­традиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Найпоширеніші серед них — уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки—ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки, театралізовані уроки, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-концерти, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, фор­мують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Тому такі уроки найбільше подоба­ються учням і викликають у них творчий інтерес.