litceymos.ru 1



Бугогардівська паланка


Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького (1734–1775 рр.)

  • Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького (1734–1775 рр.)



Бугогардівська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775), площа якої дорівнювала 20,984 км2. Бугогардівська паланка займала степи між лівим берегом Південного Бугу, та правим берегом Інгульця - з одного боку, та Дніпром і новосербським кордоном, - з іншого. По території Бугогардівської паланки протікали притоки Південного Бугу: Інгул,Мертві води, Синюха. В її межах було 373 зимівника. Крім того, тут були села: Соколи, Вербове, Балацьке, Мигія, Корабельне, Громоклія та ін. Центром паланки був Гард.

  • Бугогардівська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775), площа якої дорівнювала 20,984 км2. Бугогардівська паланка займала степи між лівим берегом Південного Бугу, та правим берегом Інгульця - з одного боку, та Дніпром і новосербським кордоном, - з іншого. По території Бугогардівської паланки протікали притоки Південного Бугу: Інгул,Мертві води, Синюха. В її межах було 373 зимівника. Крім того, тут були села: Соколи, Вербове, Балацьке, Мигія, Корабельне, Громоклія та ін. Центром паланки був Гард.



Територія півдня України, до складу якої входила також і територія Бугогардівської паланки, являла собою ласий кусень для тих держав, що її оточували. А це були Росія з півночі, з так званою Новосербією, з заходу - Польща та Отоманська імперія, з півдня - Кримське ханство та Єдісанська і Єчікульська ногайські орди, що кочували степами Північного Причорномор'я. Лівобережна Україна тоді вже входила до складу Російської імперії, хоч і являла собою своєрідну автономію. Ось чому за ці багатющі землі весь час точилася боротьба.

  • Територія півдня України, до складу якої входила також і територія Бугогардівської паланки, являла собою ласий кусень для тих держав, що її оточували. А це були Росія з півночі, з так званою Новосербією, з заходу - Польща та Отоманська імперія, з півдня - Кримське ханство та Єдісанська і Єчікульська ногайські орди, що кочували степами Північного Причорномор'я. Лівобережна Україна тоді вже входила до складу Російської імперії, хоч і являла собою своєрідну автономію. Ось чому за ці багатющі землі весь час точилася боротьба.

  • Історія Бугогардівської паланки та окремих подій на її території до цього часу у вітчизняній науці висвітлена лише окремими рисами. Серед опису деяких подій є посилання на окремі документи, але цим все і обмежується. Це й зрозуміло, тому що, на жаль, дослідженням історії Бугогардівської паланки практично ніхто не займався.



^ Перелік полковників Бугогардівської паланк

  • Слід звернути увагу на перелік полковників Бугогардівської паланки вищезазначених років, прізвища яких вдалося виявити серед різних джерел. У деяких випадках їх прізвища втрачені, і залишалися лише їх імена, що збереглися в документах. Отже:

  • 1726 рік - Юзва Антонович;

  • 1733 рік - Іван Донський;

  • 1734 рік - Василь Пхайко;

  • 1740 рік - Петро Коваль;

  • 1741 рік - Грицько, Григорій;

  • 1742 рік - Олексій;

  • 1744 рік - Йосип Ус, Іван;

  • 1747 рік - Тимофій Лазарев, Андрій Сухий, Тимош Родіонов;

  • 1748 рік - Стінка;

  • 1749 рік - Іван Глухий, Стефан Куліш, Клим Збарлески, Ковтун, Седловський.



Висновок

  • Історія Бугогардівської паланки та окремих подій на її території до цього часу у вітчизняній науці висвітлена лише окремими рисами. Серед опису деяких подій є посилання на окремі документи, але цим все і обмежується. Це й зрозуміло, тому що, на жаль, дослідженням історії Бугогардівської паланки практично ніхто не займався.

  • Скальковський пояснює, що «Гард в южной Украине - место для рыбных ловель, от чего и урочище получило своё название. Слово "Гард", вероятно, значит и всё устройство рыболовных мест; …» Яворницький Д.І. свідчить про те, що кордони земель запорозьких проходили повз р. Південний Буг через Гард, де знаходився умовний прикордонний камінь. Крім цього, в Гарді була розташована церква. Гард був дуже зручним місцем, який приваблював різних людей, які шукали можливість у суворих обставинах тієї дійсності вижити. Тут вони годувались, займались рибальcтвом або випасом худоби неподалік від Гарду, та іноді відбували сторожову службу на перевозі. На чолі з гардовим полковником тут мешкало або перебувало тимчасово від 200 до 500 різних людей, але найбільше - запорізьких казаків, що захищали південно-західні кордони Правобережної України.