litceymos.ru 1

Відділ освіти Сквирської райдержадміністрації

Районний методичний кабінет

Методичні рекомендації для практичних психологів та соціальних педагогів

Соціально-психологічний супровід дітей із особливими освітніми потребами



Не можна вимагати від дитини неможливого – до певного рівня і певного кола знань різні діти йдуть по різному.

В.Сухомлинський

Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, турботливе й милосердне ставлення до дітей із особливими потребами, які не мають змоги вести повноцінне життя.

Прийнявши Декларацію про політику, принципи і практичну діяльність у сфері освіти осіб із особливими потребами (Саламанка, Іспанія, 1994, ЮНЕСКО, 1994 ЕD-99(WS)5), усі країни світу постали перед проблемою удосконалення системи навчання, виховання та соціальної адаптації дітей із порушенням психофізичного розвитку, бо саме їх, аби уникнути словесної дискримінації, стали називати такими, що мають особливі освітні потреби.

Виходячи з практики роботи, діти із затримкою психічного розвитку та легкою розумовою відсталістю становлять найчисельнішу групу серед тих, які потребують спеціальної допомоги у процесі навчання та соціальної адаптації. Вони значною мірою визначають контингент учнів, особливо початкової школи, які стійко не встигають. Для початку необхідно визначити саме поняття, зміст, типологію, причини, залежність цих вад психофізичного розвитку від соціальних умов.

Затримка психічного розвитку – існують такі причини виникнення затримки психічного розвитку дитини:

  • спадковість;

  • несприятливі умови виховання;

  • тривалі захворювання в ранньому віці;

  • недоліки у функціонуванні головного мозку;

Виділяють такі види затримки психічного розвитку.

Гармонічний психофізичний інфантилізм

Дитина не хвора, але вона і психічно, і фізично розвивається гірше, ніж її однолітки, особливо відстає емоційно-вольова сфера.


Істотних порушень зі сторони психічних процесів не спостерігається. Затримка приводить до недостатньої регуляції діяльності, мислення, запам’ятовування, зосередження уваги. Варто не поспішати з навчанням у школі. Таким дітям доцільно починати навчання на рік пізніше.

Органічний інфантилізм

Виникає внаслідок тривалого захворювання (різні інфекції, алергії, пороки серця, ОРЗ, ОРВІ)

Хворі діти відстають у психічному розвитку: вони мляві, швидко впадають у гальмівний стан, спостерігаються ознаки ослаблення емоційно-вольової сфери (інертність психічних процесів, моторики). Самооцінка зазвичай висока, ставлення до навчання негативне.

Церебрально-органічна ЗПР

Більше стосується пізнавальної діяльності, а не емоційно-вольової сфери, виникає в наслідок ураження головного мозку.

Під час неврологічного обстеження виявляються певні відхилення у формуванні нервової системи.

Працездатність знижена. Об’єм і концентрація уваги недостатні. Пам’ять слабка, порушена точна координація рухів. Є затримка мовного розвитку: бідний словник, дефекти мови. Можуть бути порушення зорового і слухового сприймання. Загальний рівень інтелекту є проміжком між нормою і розумовою відсталістю, якщо надати своєчасну допомогу, то досягнення дитини покращаться.

Затримка психічного розвитку пов’язана із педагогічною та мікросоціальною занедбаністю.

Цей вид формується у дітей із здоровою нервовою системою, але вони виховуються у несприятливих умовах.

Серед них найбільша кількість дітей, що живуть у сім’ях розумово відсталих, психічно хворих батьків, антисоціальних сім’ях.

У дітей нормальна працездатність, увага, пам'ять, вони добре орієнтуються у побутових питаннях.

Відстає запас знань та навичок необхідних у школі: дитина не вміє читати, писати та ін.

Якщо таким дітям надавати допомогу то вони будуть мати нормальний рівень навчання.


Легка розумова відсталість – виразне, незворотне, системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок дифузного органічного пошкодження кори головного мозку. Слід підкреслити наявність трьох ознак:

1. Органічне дифузне ушкодження кори головного мозку.

2. Системне порушення інтелекту.

3. Виразність та незворотність цього процесу.

Брак хоча б однієї з цих умов свідчитиме про те, що ми маємо справу не з розумовою відсталістю.

Основною причиною виникнення розумової відсталості є біологічний фактор (ураження кори головного мозку).

Легка розумова відсталість - найлегший ступінь розумової відсталості, який виникає внаслідок поверхневого пошкодження кори головного мозку. У таких дітей спостерігається:


  • певне відставання у розвитку локомоторних функцій;

  • порівняно добре розвинене побутове мовлення;

  • завдяки спеціальному навчанню діти опановують писемне мовлення, читання, хоча на письмі допускають велику кількість граматичних, стилістичних, логічних помилок;

  • у дітей із легкою розумовою відсталістю можна розвинути довільну увагу, яка буде поступатися увазі дитини із нормальним психофізичним розвитком. В умовах спеціального навчання у них формується наочно-образне та елементарне вербально-логічне мислення;

  • емоційно-вольова сфера у таких дітей первинно збережена, тому вони діють адекватно у доступних їхньому розумінню ситуаціях;

  • характерними для легкої розумової відсталості є незрілість, інфантилізм емоцій, слабкість волі, знижена спроможність докладати вольові зусилля.


Сьогодні педагогічна громадськість чи не найбільше обговорює проблему інтеграції дітей із порушенням психофізичного розвитку в єдину освітню систему загальноосвітньої школи.

Процес інтеграції може вважатися повноцінним, якщо забезпечує три умови:
  • навчання кожної дитини відповідно до її особливих освітніх потреб і потенціального розвитку;


  • можливість дитини відвідувати навчальний заклад, живучи в сім’ї, а батькам – виховувати власну дитину;

  • розширення кола спілкування дитини з особливостями психофізичного розвитку та підвищення якості її соціальної адаптації.

Реалізація цих умов потребує зламу стереотипів та оволодіння новими формами роботи всіма учасниками педагогічного процесу.

Інтеграція дітей названої категорії у загальноосвітньому навчальному закладі потребує від працівників психологічної служби реалізації багатьох завдань. Так, до обстеження дитини у консультації психолог:

  • вивчає особливості пізнавальної діяльності дитини;

  • відображає необхідну інформацію у психолого-педагогічній характеристиці дитини.

Практичний психолог або саціальний педагог:

  • сприяє рішенню батьків, за допомогою переконливих аргументів, відвідати психолого-медико-педагогічну консультацію;

  • при необхідності допомагає у підготовці відповідних документів.

Після обстеження дитини у консультації та визначення програми її навчання психолог або соціальний педагог:

  • діагностує динаміку розвитку дитини під впливом відповідного корекційного навчання;

  • обговорює з педагогом та батьками труднощі, що можуть виникати у процесі навчання;

  • вивчає розвиток особистості дитини, її комунікативних якостей.

За результатами діагностики, відповідно до виявлених проблем у розвитку пізнавальної діяльності, спілкуванні та розвитку особистості будується корекційна робота з дитиною, що передбачає:

  • розвиток та корекцію пізнавальних процесів, формування їх довільності;

  • збагачення дітей різноманітними знаннями про навколишнє життя і про певні взаємозв’язки між предметами та явищами;
  • зміцнення працездатності дітей, їхнього вміння зосереджувати увагу і цілеспрямовано працювати;


  • формування у дітей уміння ставити перед собою мету, усвідомлювати способи її досягнення, адекватно оцінювати результати;

  • корекція самооцінки як важливої рушійної сили формування особистості, розвиток комунікативних якостей;

  • корекція емоційних порушень та патологічних рис характеру.

Залежно від змісту і поставлених завдань корекційно-розвивальна робота може бути груповою чи індивідуальною, проте це завжди психологічна робота, і вона не може зводитися до виконання функцій педагога.

Важливу роль у роботі з дітьми відіграє і соціальний педагог, який сприяє соціальній адаптації дитини в загальній системі соціальних відносин та взаємодій виконуючи такі завдання:

  • формування позитивного ставлення до себе;

  • оптимізацію спілкування з однолітками, педагогами;

  • заохочення до виявлення особистих пізнавальних інтересів дитини, її самостійності;

  • допомога у професійному самовизначенні.

Реалізувати ці завдання можна шляхом розширення сфери соціальних контактів дітей із особливими освітніми потребами а саме:

  • сприяти відвідуванню та посильній участі цих дітей у шкільних святах, концертах, виставках, конкурсах дитячої творчості та інш.;

  • залучення волонтерів до роботи з особливими дітьми;

У результаті цього діти долучаються до всіх соціальних систем, структур, соціальних зв’язків, беруть активну участь в основних сферах життя і діяльності суспільства, готуються до повноцінного дорослого життя, самореалізації та розкриття як особистості.

Найдосконаліша інтеграція дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітній школі не знімає проблеми психологічної роботи з батьками. Мета такої роботи насамперед полягає в тому, щоб допомогти їм прийняти реальні освітні потреби дитини і залучити їх до співпраці в її навчанні. Все це неможливо здійснити без вивчення психологічних особливостей батьків дітей з порушенням психофізичного розвитку для того, щоб зрозуміти мотиви їхньої поведінки, їхні тривоги, а часто й агресивність.


Умовно батьків, які виховують дитину з вадами психофізичного розвитку можна розділити на такі категорії:


  1. Батьки, які не приймають дитину із психофізичними вадою як таку, не визнають її неподібності до всіх інших дітей, уникають психолого-медико-педагогічної консультації і намагаються навчати дитину на загальних засадах.

  2. Батьки тих дітей, порушення пізнавальної діяльності яких виражені не різко, її неуспішність стає для них неприємним відкриттям. Такі батьки пізніше схильні звинувачувати у навчальних труднощах дитини педагога, вступати в затяжні і виснажливі для обох сторін конфлікти.

  3. Батьки, які неспроможні приділяти належну увагу вихованню і розвитку дитини.

  4. Батьки, які усвідомлюють проблеми своєї дитини і шукають оптимальних шляхів допомогти їй.

Практика показує, що батьки всіх категорій потребують допомоги як практичного психолога, так і соціального педагога у таких питаннях:

  • вирішення конфліктних ситуацій, які виникають між батьками і педагогами;

  • корекція ставлення всіх членів сім’ї до дитини з особливими потребами;

  • підвищення психолого-педагогічної культури батьків;

  • допомога у створенні громадських організацій сімей, які мають дітей із особливими потребами, активна участь у їхній діяльності;

  • сприяння в наданні матеріальної та побутової допомоги сім’ї, яка має дитину з особливими потребами.

Отже, усі напрямки роботи з дитячим і педагогічним колективом, а також із батьками в умовах інтегрованого навчання дітей, із особливими освітніми потребами в загальноосвітній школі потребують розширення знань і практичних навичок соціальних педагогів, практичних психологів та педагогів.

Список літератури
  1. Ілляшенко Т. Затримка психічного розвитку дітей: причини виникнення та корекція. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: Науково-методичний збірник / За ред. Н. Софій, І. Єрмакова та ін.. – К.: Контекст, 2000.


  2. Бітянова М. Р. Психолог у школі : зміст діяльності і технології / М. Р. Бітянова. – К. : Главник, 2007. – 160 с.

  3. Інтеграція дітей з освітніми потребами у загальноосвітньому навчальному закладі / Т. Ілляшенко // Психолог, 2009. – №10. – с.14-18.

  4. Максимова Н.Ю., Милютина Е.Л. Курс лекций по детской патопсихологии: Учебное пособие. – Ростов н/Д.: Феникс, 2000.

  5. Нижник О. Допомога дітям з особливими потребами: Психолог. Бібліотека. – К.: Главник, 2004.

  6. Свиредко С.І. Формування культури здоров’я дитини в сім’ї. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: Науково-методичний збірник / За ред. Н. Софій, І. Єрмакова та ін.. – К.: Контекст, 2000.

  7. Стадненко Н.М.та ін.. Методика діагностики інтелектуального розвитку молодших школярів. – Кам’янець-Подільський: Зволейко Д.Г.,2006.

  8. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Радянська школа, 1978. – С.4 – 12.


Левчук С.С., Штундер А.В.,

методисти Сквирського РМК

01.09.10 року